...Січневе полуденне сонце, що не дарує тепла. Остови дерев, що простягають свої тонкі мляві гілки. Підсохле гроно червоної калини. Хрускіт тонкої кірки льоду під ногами. Місце останньої обителі...
Чи є на світі щось таке, що вселяє людині більший страх, ніж страх смерті (безумовно, тим, хто про це взагалі замислюється)? Страх того, що все, що ти любиш, все, що тобі дороге, все, чому ти присвятив багато років і самого себе без залишку - це все раптом і блискавично зникне. Зникне без залишку і без слідів. Зникне невідворотно і незворотно. У цьому "всьому" міститься в кожного своє: в когось успіх і фінанси, в когось кар'єра і сім'я, діти, довгі роки виснажливого навчання і праці після нього, в когось просто придбаний автомобіль чи черговий смартгаджет. Перелік не має меж. І це все зникає раптом і в одну мить. Бо рано чи пізно настає смерть. Вона в кожного за спиною від миті народження. І вона чекає свого часу. І приходить тоді, коли її не чекають, замінюючи собою очікуване щастя.
...Тужливий писк моніторів частоти серцевого ритму й апарату штучної вентиляції легенів, безліч дротів, кабелів і трубок крапельниць, якими поки що тече життя. Холодний блиск хромованої сталі приготованих для інтубації трахеї інструментів, бездоганна чистота кахлю на стінах і підлозі. Реанімаційна палата. Усередині тільки двоє людей, одна з яких сидить поруч і тримає за руку іншу. Ця рука пронизана портами для інфузій і трансфузій, вкрита синцями від розриву капілярів і перфорації дрібних підшкірних вен. Вона зблідла і постаріла, незважаючи на те, що у цієї руки такий юний вік. Її пальці довгі й худі й майже не ворушаться, але ж зовсім нещодавно ці пальці так любили притискати струни до грифа...
Лише двоє людей...
Читачу, давай спробуємо зазирнути до них усередину і уявити, про що вони думають. Тут, як і в будь-якій історії, допускаються різні варіанти перебігу сюжету.
Варіант перший. Ці дві людини належать до абсолютної більшості людей, якими наповнені будинки, вулиці, робочі місця, маркети, навчальні заклади та безліч інших місць. Вони нічим не відрізняються від інших. Вони можуть бути добрими і хорошими, а можуть і не бути такими. Вони можуть бути різними за своїм соціальним статусом і становищем. Вони відрізняються кольором і довжиною волосся, типом характеру і масою інших ознак. Але є щось таке, що їх усіх об'єднує: вони нерозкаяні грішники в очах Бога. Отже, перед нами два нерозкаяних грішники в реанімаційній палаті. Що вони відчувають просто зараз? В одного з них життя закінчиться сьогодні через кілька годин після заходу сонця. Двері смерті відчинені майже навстіж. Про що переживає ця людина? Можливо, про незавершені важливі справи, заради яких вона жила? Можливо, про своїх дітей, які виростуть сиротами? Можливо, про гроші, які не встигла заробити? А можливо, про те, що чекає на нього там, за порогом, перейти який доведеться вже сьогодні? Так, читачу, найімовірніше, ця людина думає саме про це. Напевно протягом свого життя вона чула уривки фраз про те, "що там, за порогом, нічого не закінчується". Чула про якийсь містичний вогонь, про людей, які горять у ньому всю вічність, про якийсь страшний суд і про Того, хто буде їх судити. Найімовірніше, ця людина знає, що дуже скоро її саму судитимуть, і, чомусь, незважаючи на те, що всередині пульсує думка про те, що "я ж добрий, я нікого не вбивав, жив чесно, не крав", якесь передчуття страшного вироку переслідує її. Так, окрім перерахованого раніше смерть несе із собою страх того, що буде за нею.
А що ж інша людина, яка тримає руку? Можливо, вона думає про те, що її життя закінчиться разом із життям лежачої людини. Попереду тільки порожнеча і морок, які з часом лише збільшуватимуться в розмірах і посилюватимуться у своєму тяжінні. Адже морок завжди притягує. Мине небагато часу, і їй уже буде байдуже, які засоби й способи допоможуть назавжди позбутися присутності порожнечі й мороку... Так, окрім перерахованого раніше, смерть близької людини несе із собою власну смерть, духовну чи фізичну, і ще варто роздумати, яка з них краща.
Варіант другий. Ці дві людини належать до абсолютної меншості людей. Зазвичай їх можна зустріти в церквах у неділю або впізнати за стопками християнської літератури, яку вони стискають у руках, стоячи на вулицях і розповідаючи історії, які здаються вигаданими більшості перехожих, про якогось Христа, незрозумілий порятунок від чогось і необхідність покаяння в чомусь. Ці люди визнали свою гріховність перед Христом, прийняли Його викупну жертву на хресті Голгофи і впустили Христа у своє серце жити у вигляді Духа Святого. Незрозуміла більшості книга, яка називається "Біблія", називає таких людей врятованими і дітьми Божими (Івана 1-12,13).
Отже, перед нами в реанімаційній палаті два дитя Божі. Що вони відчувають просто зараз? Одне дитя лежить на ліжку, обплутане проводами і трубками, по яких ще тече життя. Але часу, що залишився, мало. Піщинки життя розмірено перетікають вниз чаші. Вгорі їх усе менше й менше. Але для нього відчинені майже навстіж зовсім інші двері! Не двері смерті й темряви, як це було в першому випадку, а двері вічного життя й радості туди, де він ще не був. Але про це місце дитя Боже знає давно і вірить Тому, хто обіцяв подарувати йому це місце. Так, подарувати задарма. Безкоштовно. Дитя Боже знає, Хто дасть йому нове тіло і блискучі обладунки кольору блискавки натомість попереднього, понівеченого дротами, голками, портами, препаратами і тією нечистю, яка пожирає зсередини, вбити яку до кінця означає вбити себе самого. Дитя Боже знає, що там, куди воно йде, щастя і радість буде вічним, а не скороминущим і швидкоплинним, відчуття якого раніше потребувало докладання стількох важких зусиль. Дитя Боже знає, у Чиїх руках залишаються всі ті, хто поки що залишитися мусить, і так само знає про те, як сильно ті, що лишилися, хотіли б піти з нею разом, тримаючись за руки...
Інше дитя Боже сидить і стискає ще теплу тендітну руку, що лежить на ліжку. Так, вона мовчки ковтатиме сльози й кров кусаних губ і відчує, що вони лише трохи по-різному солоні. Мовчазний крик рватиме його зсередини, але Бог стоятиме поруч і дасть йому Свого цілющого відвару. Так, він отримає постріл впритул з гаубиці системи 2С3 "Акація", і в його грудях на місці серця утвориться відповідна до розміру снаряда дірка діаметром 152 мм, при цьому шматки його розірваного серця будуть розлітатися в різні боки, розбризкуючи тонкі й не дуже трасери крові довкола, що тече з відірваних аорт, які бовтаються по всіх його нутрощах. Але Бог поверне це все на своє місце і зашиє його. Не питайте, яким чином. Бог просто зробить це. Так, він намагатиметься хапати повітря сухими губами, але в нього це не буде виходити. Вона буде просто сидіти і дивитися за тим, як йде життя того, кого вона любить, і нічого при цьому не зможе зробити... Вона просто буде з останніх сил вірити в те, що "вірний Той, Хто обіцяв" (Єреям 10:23) і сподіватися тоді, коли вже нема на що сподіватися...
І в призначений час Бог зробить усе те, що Він Сам обіцяв: Він прийде і відчинить двері вічності для Свого дитяти, яке лежить із дротами на реанімаційному ліжку. Він прийде і дарує йому вхід у світ вічної радості, миру, спокою, де немає сліз і страждань (Об'явлення 21:4). Бог прийде, викине всі трубки й апарати і дарує йому прославлене тіло та блискучі обладунки віри й праведності. Бо "як написано: "око не бачило того, вухо не чуло, і не спадало те на серце людині, що приготував Бог тим, хто любить Його". (1 Коринтян 2:9) А тому, хто ще мусить поки що залишитися і хто все ще тримає цю тендітну й поки що теплу руку, дасть сил настільки міцно стиснути руків'я меча віри, Слова й Духа, наскільки він ніколи не міг відчути раніше. І це буде не тільки його власний меч, а й меч дитя Божого, що лежить поруч, яке вже закінчило свою битву і здобуло перемогу над страхом смерті ім'ям Христа. Адже Бог дарував нам дві руки... І тоді дитя Боже відчує зовсім інший зміст понять радості та надії, який був невідомий раніше. І повною мірою пізнає сенс віршів: "Смерть! де твоє жало? пекло! де твоя перемога?"
Подяка Богу, що дарував нам, дітям Його, перемогу над смертю Господом нашим Ісусом Христом! (1 Коринтян 15:55, 57)
Епілог. Усі події, що відносяться до варіанту другого вище, є плодом творчої фантазії автора в очах читачів, які не звернулися до Христа; авторові шкода, але для такої категорії читачів, згідно зі Словом Божим, приготована інша дорога, що закінчується смертю другою та вічним озером, що горить вогнем і сіркою, на яке любов, милість Божа й обітниці Його не розповсюджуються; автор мусить зауважити, що такі належать до когорти людей, котрі не є владними над своїм страхом смерті, і це добре, оскільки, можливо, страх смерті колись змусить таких шукати порятунок.
Чи є на світі щось таке, що вселяє людині більший страх, ніж страх смерті (безумовно, тим, хто про це взагалі замислюється)? Страх того, що все, що ти любиш, все, що тобі дороге, все, чому ти присвятив багато років і самого себе без залишку - це все раптом і блискавично зникне. Зникне без залишку і без слідів. Зникне невідворотно і незворотно. У цьому "всьому" міститься в кожного своє: в когось успіх і фінанси, в когось кар'єра і сім'я, діти, довгі роки виснажливого навчання і праці після нього, в когось просто придбаний автомобіль чи черговий смартгаджет. Перелік не має меж. І це все зникає раптом і в одну мить. Бо рано чи пізно настає смерть. Вона в кожного за спиною від миті народження. І вона чекає свого часу. І приходить тоді, коли її не чекають, замінюючи собою очікуване щастя.
...Тужливий писк моніторів частоти серцевого ритму й апарату штучної вентиляції легенів, безліч дротів, кабелів і трубок крапельниць, якими поки що тече життя. Холодний блиск хромованої сталі приготованих для інтубації трахеї інструментів, бездоганна чистота кахлю на стінах і підлозі. Реанімаційна палата. Усередині тільки двоє людей, одна з яких сидить поруч і тримає за руку іншу. Ця рука пронизана портами для інфузій і трансфузій, вкрита синцями від розриву капілярів і перфорації дрібних підшкірних вен. Вона зблідла і постаріла, незважаючи на те, що у цієї руки такий юний вік. Її пальці довгі й худі й майже не ворушаться, але ж зовсім нещодавно ці пальці так любили притискати струни до грифа...
Лише двоє людей...
Читачу, давай спробуємо зазирнути до них усередину і уявити, про що вони думають. Тут, як і в будь-якій історії, допускаються різні варіанти перебігу сюжету.
Варіант перший. Ці дві людини належать до абсолютної більшості людей, якими наповнені будинки, вулиці, робочі місця, маркети, навчальні заклади та безліч інших місць. Вони нічим не відрізняються від інших. Вони можуть бути добрими і хорошими, а можуть і не бути такими. Вони можуть бути різними за своїм соціальним статусом і становищем. Вони відрізняються кольором і довжиною волосся, типом характеру і масою інших ознак. Але є щось таке, що їх усіх об'єднує: вони нерозкаяні грішники в очах Бога. Отже, перед нами два нерозкаяних грішники в реанімаційній палаті. Що вони відчувають просто зараз? В одного з них життя закінчиться сьогодні через кілька годин після заходу сонця. Двері смерті відчинені майже навстіж. Про що переживає ця людина? Можливо, про незавершені важливі справи, заради яких вона жила? Можливо, про своїх дітей, які виростуть сиротами? Можливо, про гроші, які не встигла заробити? А можливо, про те, що чекає на нього там, за порогом, перейти який доведеться вже сьогодні? Так, читачу, найімовірніше, ця людина думає саме про це. Напевно протягом свого життя вона чула уривки фраз про те, "що там, за порогом, нічого не закінчується". Чула про якийсь містичний вогонь, про людей, які горять у ньому всю вічність, про якийсь страшний суд і про Того, хто буде їх судити. Найімовірніше, ця людина знає, що дуже скоро її саму судитимуть, і, чомусь, незважаючи на те, що всередині пульсує думка про те, що "я ж добрий, я нікого не вбивав, жив чесно, не крав", якесь передчуття страшного вироку переслідує її. Так, окрім перерахованого раніше смерть несе із собою страх того, що буде за нею.
А що ж інша людина, яка тримає руку? Можливо, вона думає про те, що її життя закінчиться разом із життям лежачої людини. Попереду тільки порожнеча і морок, які з часом лише збільшуватимуться в розмірах і посилюватимуться у своєму тяжінні. Адже морок завжди притягує. Мине небагато часу, і їй уже буде байдуже, які засоби й способи допоможуть назавжди позбутися присутності порожнечі й мороку... Так, окрім перерахованого раніше, смерть близької людини несе із собою власну смерть, духовну чи фізичну, і ще варто роздумати, яка з них краща.
Варіант другий. Ці дві людини належать до абсолютної меншості людей. Зазвичай їх можна зустріти в церквах у неділю або впізнати за стопками християнської літератури, яку вони стискають у руках, стоячи на вулицях і розповідаючи історії, які здаються вигаданими більшості перехожих, про якогось Христа, незрозумілий порятунок від чогось і необхідність покаяння в чомусь. Ці люди визнали свою гріховність перед Христом, прийняли Його викупну жертву на хресті Голгофи і впустили Христа у своє серце жити у вигляді Духа Святого. Незрозуміла більшості книга, яка називається "Біблія", називає таких людей врятованими і дітьми Божими (Івана 1-12,13).
Отже, перед нами в реанімаційній палаті два дитя Божі. Що вони відчувають просто зараз? Одне дитя лежить на ліжку, обплутане проводами і трубками, по яких ще тече життя. Але часу, що залишився, мало. Піщинки життя розмірено перетікають вниз чаші. Вгорі їх усе менше й менше. Але для нього відчинені майже навстіж зовсім інші двері! Не двері смерті й темряви, як це було в першому випадку, а двері вічного життя й радості туди, де він ще не був. Але про це місце дитя Боже знає давно і вірить Тому, хто обіцяв подарувати йому це місце. Так, подарувати задарма. Безкоштовно. Дитя Боже знає, Хто дасть йому нове тіло і блискучі обладунки кольору блискавки натомість попереднього, понівеченого дротами, голками, портами, препаратами і тією нечистю, яка пожирає зсередини, вбити яку до кінця означає вбити себе самого. Дитя Боже знає, що там, куди воно йде, щастя і радість буде вічним, а не скороминущим і швидкоплинним, відчуття якого раніше потребувало докладання стількох важких зусиль. Дитя Боже знає, у Чиїх руках залишаються всі ті, хто поки що залишитися мусить, і так само знає про те, як сильно ті, що лишилися, хотіли б піти з нею разом, тримаючись за руки...
Інше дитя Боже сидить і стискає ще теплу тендітну руку, що лежить на ліжку. Так, вона мовчки ковтатиме сльози й кров кусаних губ і відчує, що вони лише трохи по-різному солоні. Мовчазний крик рватиме його зсередини, але Бог стоятиме поруч і дасть йому Свого цілющого відвару. Так, він отримає постріл впритул з гаубиці системи 2С3 "Акація", і в його грудях на місці серця утвориться відповідна до розміру снаряда дірка діаметром 152 мм, при цьому шматки його розірваного серця будуть розлітатися в різні боки, розбризкуючи тонкі й не дуже трасери крові довкола, що тече з відірваних аорт, які бовтаються по всіх його нутрощах. Але Бог поверне це все на своє місце і зашиє його. Не питайте, яким чином. Бог просто зробить це. Так, він намагатиметься хапати повітря сухими губами, але в нього це не буде виходити. Вона буде просто сидіти і дивитися за тим, як йде життя того, кого вона любить, і нічого при цьому не зможе зробити... Вона просто буде з останніх сил вірити в те, що "вірний Той, Хто обіцяв" (Єреям 10:23) і сподіватися тоді, коли вже нема на що сподіватися...
І в призначений час Бог зробить усе те, що Він Сам обіцяв: Він прийде і відчинить двері вічності для Свого дитяти, яке лежить із дротами на реанімаційному ліжку. Він прийде і дарує йому вхід у світ вічної радості, миру, спокою, де немає сліз і страждань (Об'явлення 21:4). Бог прийде, викине всі трубки й апарати і дарує йому прославлене тіло та блискучі обладунки віри й праведності. Бо "як написано: "око не бачило того, вухо не чуло, і не спадало те на серце людині, що приготував Бог тим, хто любить Його". (1 Коринтян 2:9) А тому, хто ще мусить поки що залишитися і хто все ще тримає цю тендітну й поки що теплу руку, дасть сил настільки міцно стиснути руків'я меча віри, Слова й Духа, наскільки він ніколи не міг відчути раніше. І це буде не тільки його власний меч, а й меч дитя Божого, що лежить поруч, яке вже закінчило свою битву і здобуло перемогу над страхом смерті ім'ям Христа. Адже Бог дарував нам дві руки... І тоді дитя Боже відчує зовсім інший зміст понять радості та надії, який був невідомий раніше. І повною мірою пізнає сенс віршів: "Смерть! де твоє жало? пекло! де твоя перемога?"
Подяка Богу, що дарував нам, дітям Його, перемогу над смертю Господом нашим Ісусом Христом! (1 Коринтян 15:55, 57)
Епілог. Усі події, що відносяться до варіанту другого вище, є плодом творчої фантазії автора в очах читачів, які не звернулися до Христа; авторові шкода, але для такої категорії читачів, згідно зі Словом Божим, приготована інша дорога, що закінчується смертю другою та вічним озером, що горить вогнем і сіркою, на яке любов, милість Божа й обітниці Його не розповсюджуються; автор мусить зауважити, що такі належать до когорти людей, котрі не є владними над своїм страхом смерті, і це добре, оскільки, можливо, страх смерті колись змусить таких шукати порятунок.